The Naked Room представляє персональну виставку Олександри Кадзевич ПЕЙЗАЖ—СУВЕНІР. Це вже другий проєкт художниці в просторі нашої галереї.
В експозиції — нова серія живопису на великих аркушах паперу, презентована в якості своєрідніх полотен-транспарантів. Точкою відліку для нової серії стала коробка з діафільмами, яка залишилася Олександрі в спадок від дідуся після його смерті. Разом з цими досі невідомими фото спогадами художниці відкрилася нова лінія історії та ідентичності її родини. Ця серія також проявляє нову манеру роботи художниці з медіумом живопису, в основі якої — потяг до розчинення останніх острівців фігуративності в суцільному середовищі кольору та фактури. Доповнюють виставку також артефакти, пов’язані з приватною історією родини Олександри. Це списки провялених плівок з коробки. Книжка-інструкція з експлуатації експонометру (чоловік на обкладинці дивовижним чином схожий на дідуся Кадзевич). Вірш художниці. А також дві вінтажні лампи, які передають дух епохи.
До цього проєкту Олександра також написала власний текст-епілог:
Після смерті мого дідуся, мені у спадок залишилась велика коробка, наповнена діафільмами. Велика кількість акуратно нарізаних кадрів, розкладених спеціальними коробками, великий архів, який мав власну логіку, що була відома лише йому. Я знала, що він фотографував, але ніколи не бачила його кадри.
Вони виявилися близькими для мене: пустельні пейзажі, розгублені маленькі люди. Дідусь намагався схопити і зберегти щось навколо себе, зафіксувати реальне. На його фотографіях була безкінечна повсякденність, яку він спостерігав у світі під час своїх подорожей поки займав посаду головного механіка судна.
Ці кадри фіксують його тягу до розчинення в оточуючому, за допомогою витіснення сюжету на плівку. Я не знаю чи були для нього вони засобом пронизати спогади всього його життя, чи лише намацуванням в кармані ключей від неї. Але діафільми стали простором можливого побачення з епохою, в якому речі, люди, стани лише віддалено вимальовуються, мерехтять, нагадуючи про себе.
